Історія про те, як воно — починати життя майже з чистої сторінки.
На той момент, коли почалися воєнні дії Росії проти України, Микола Туш із родиною багато років жив і працював у одному з районних центрів Донецької області. Очолював спортивну організацію понад сорок років. Заслужений працівник фізичної культури і спорту України, підготував більш ніж 30 майстрів спорту СРСР та України, майстрів спорту міжнародного класу. Займався бізнесом (мав сільськогосподарське підприємство та деяке виробництво, зокрема цех із виготовлення масла, цех із переробки риби, кілька магазинів).
Нині це місто – у складі так званої ДНР, а Миколі Семеновичу довелося виїхати: він – людина принципова й не приховував своїх проукраїнських поглядів, до того ж був депутатом обласної та районної рад. Нині живе в Ковчині, будує базу відпочинку майже на березі Десни. \
Повернувся додому, до джерел роду
– Чому приїхав саме на Чернігівщину? – повторює він моє запитання. – Так я ж звідси родом! Батько був головою сільради, головою колгоспу після Другої світової війни. Він один із небагатьох, хто нагороджений двома орденами Олександра Невського, брав участь в обороні Сталінграда, штурмі Берліна. Тож я повернувся додому, в село, де народився, де вчився. Тепер постійно живу тут, у Ковчині, а дружина з онуками – в Чернігові.
Микола Туш може багато розповідати про те, як відбувалося захоплення влади на Донбасі. Але просить про це не писати, чоловікові досі болять ці спогади.
«Не розумію, як можна було в таких містах, як Донецьк, Маріуполь та інших, нічим цьому не завадити? Правоохоронці мовчки спостерігали, як усе відбувається. Усе це коїлося з мовчазної згоди влади, – ділиться він своїми міркуваннями. – У моєму місті не вдалося захопити владу нахрапом. Однак урешті-решт нам довелося переїхати на Чернігівщину».
Альтернатива морському відпочинку
Повернувшись на землю своїх батьків-прадідів, Микола Семенович викупив занедбану будівлю колишнього тваринного комплексу і збудував чималеньку (де можуть розміститися одночасно близько 40 людей) базу зеленого туризму під назвою «Зачарована Десна». До Десни звідси насправді метрів 100, а до затоки ще менше – метрів 50. Господар рекламує відпочинок на Поліссі під гаслом «Альтернатива морському відпочинку!» Він пояснює, що вода в Десні йодована, цілюща. Крім того це одна з найчистіших річок в Україні та Європі. Тут можна досхочу рибалити (судаки, щуки, соми, лящі, карасі ще водяться), купатися, кататися на човні чи катамарані, а для бажаючих – організувати прогулянки на плотах, екскурсії до Чернігова, Ніжина, Батурина.
Зрозуміло, стару будівлю капітально відремонтували. Тут більш ніж 10 номерів-кімнат із усіма зручностями на 2-3 особи, в кожній – нові дерев’яні меблі, свій санвузол і навіть маленька кухня. «Зачарована Десна» має й кафе на зразок колиби, оформлене в народному стилі. Багато декоративних елементів господар робив власноруч (наприклад, люстру). Опудала тварин у кафе – його ж мисливські трофеї. Каже, що раніше полюбляв полювання. А нині здоров’я не те: пан Микола ходить, спираючись на палицю. Втім, він і тепер не проти зробити кілька влучних пострілів у компанії з іншими мисливцями.
У меню — традиційні поліські страви
Кафе запрацювало влітку, перших гостей приймали в липні. Страви в меню – теж переважно традиційні поліські. На подвір’ї побачимо декілька обладнаних місць і альтанок для барбекю, шашликів, пікніків, стаціонарні столи, лави. Все продумане до дрібниць, добротне та зручне.
– Запрошуємо на відпочинок усіх бажаючих! Це можуть бути молодь і студенти, мисливці-рибалки, сімейні пари з дітками, які приїжджають на кілька тижнів, а також невибагливі туристи, що подорожують країною, – розповідає про свою садибу гостинний господар. – Вартість проживання у нас доступна: в літніх номерах на першому поверсі – 100 гривень з людини, в апартаментах – 150 гривень. Також у нас є масажний кабінет і сауна, можна замовити ці послуги.
Ще вище є оглядовий майданчик, звідки можна милуватися придеснянськими краєвидами.
У перший місяць роботи, за словами Миколи Семеновича, він заробив удвічі менше, ніж виплатив зарплати. Оце такий бізнес. Але господар сподівається на кращі часи та розвиток своєї справи! Нині в базу зеленого туризму «Зачарована Десна» він вкладає кошти, зароблені фермерством. Вирощує кукурудзу, соняхи, зернові. Згодом планує розводити рибу у штучно створеному ставку.
– У нас на Приазов’ї є водосховище, там було рибне господарство, розводили осетрових, перед війною добували понад тисячу тонн риби, – ділиться спогадами й задумами Микола Туш. – Я хотів би і тут розводити рибу, але не впевнений, що вийде. Осетрових не так просто вирощувати, треба створити певні умови. Але щось таки розводитиму. Коли люди приїдуть до нас на відпочинок, зможуть узяти вудку й порибалити.
До речі, на території «Зачарованої Десни» вже живуть цікаві тварини: кабани й поросята, павичі, а також кілька родин золотих фазанів, інші різновиди цих птахів. Господар каже, що їх спіймали біля моря та привезли сюди. Ну і, звісно, у дворі – котики, песики. Як же в сільській місцевості без них?
Уже сьогодні база «Зачарована Десна» в Куликівському районі надає жителям мегаполісів можливість забути про круговерть трудових буднів та відпочити душею, відновити сили, побути в колі родини, в компанії з гарними друзями або на самоті. Тут триває мирне спокійне життя. А про те, що в Україні досі йде війна, нагадують лише міни та снаряди, які можна побачити на в’їзді на територію. Гіркі «сувеніри»… І водночас – нагадування про те, що варто цінувати понад усе: життя, мир, родину, друзів, улюблену справу…
Вікторія Сидорова
«Деснянська правда»
